Iryna Starovoyt

 

 

 

(УКРАЇНІ)

 

 

***

 

Це сон такий, щоб заважати снам:

на тлі вікон, нарошне не до ладу,

удосвіта ставати сам на сам

перед лицем весни і листопаду.

Ти, архітектор цеї висоти,

Евкліда з не-Евклідом переплутав.

Не з відчаю, не в тяжкую минуту,

ти вимірив, а вистрелив не ти.

З тобою горній глас не говорив.

За сорок років совість не будила.

А тут: «Верни мені цей вододіл.

Я сушу з морем ще не розділила.

Язúки не змішала пів-на-пів.

І мертвих не взяла під оборону.

Історія виходить з берегів,

а пам’ять пам’ятає заборони».

Ніяк не можна перебити сон.

Безсоння і під ковдрою мобільний.

І sms–ним списаний  письмом,

спадає лист прозоро і прицільно.

 

***

 

Неписаним правилом є не писати про нас.
Рухи для двох щиріші, доки без назв.
Сніги утікають, зрадивши зиму й тих,
хто до весни дожити так і не встиг.
Небо кругле й безлюдне. Небо знає печаль.
Темні води розлуки хлюпочуть своїми звичаєм
в непочатих дощах. Проти хвилі пливем, пливем.
Тільки щось не пускає: смертне, значить, живе.

На старих фотографіях біло-коричневі дні.
Білі стіни будівель коричні по другій війні.
Так вертали додому. На лицях оздобний піт:
посивілий мій вуйко, а поруч – наопаш – дід.
Тим то снились бабуні (щоночі) четвертий рік,
а бабуня боялись сон той змити з повік,
лиш сплакнувши. Лишали нам, бо пора,
кілька правил поводження – заповідей добра.
Хліба просити в молитві на день, терпіння – на вік,
слухати й дурнів, бо мудрі не все праві.
Не палити при дітях, не залишати сміття
у періоди затишку (цілу решту життя).

Очі згори пильнують за тим раз у раз.
В кожному домі спогади старші за нас.

 

***

 

Я ніхто, тож можу бути всім.

Я тобі про тебе розповім.

Бачу в космах ранню сивину,

значить, вийшов вже на глибину.

Під очима гусячі сліди.

Певно, насміявся до біди.

А в очах шляхетні бурштини,

пробирає світло з глибини.

Значить: що зрослось, не зажило –

хлопче, поцілований в чоло.

Я ніде, тож можу бути скрізь.

Хтось тобі й про мене розповість.

 

***

 

Пожиттєве.

Як кров на лляних простирадлах.

Як вода на віконному склі.

Чоловік був різновидом жінки.

Рух – різновидом спокою.

І того, хто відбився,

тепла течія вірша

змивала все далі

від берега.

Він поспішав ціле море

списати руками,

не встиг, – і закреслив.

 

 

 

 

 

 

 

 

____________________________________________

 

Iрина Старовойт народилася  6 липня  1975  р. у Львові в Україні. Закінчила філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. Захистила дисертацію на тему «Український постмодернізм у критичному та художньому дискурсах кінця ХХ ст.» (2001). Працює в рідному університеті на кафедрі  теорії літератури та порівняльного літературознавства. Автор і ведуча книжкового ревю «Томи» на обласному телебаченні (1996-1999). Лауреат першої премії видавництва «Смолоскип» (1999). Належала до літературної групи «Нечувані». Кандидат філологічних наук. Учасниця ІІ Європейського форуму культур (Люксембург, 2005) та Конференції жінок-письменниць Центральної та Східної Європи (Комаром (Угорщина) / Комарно (Словаччина), 2008). Членкиня Асоціації українських письменників. Живе і працює у Львові.

Ірина Старовойт ― авторка поетичної збірки «Вже не прозорі» (Львів: Фенікс, 1997. – 52 с.) З

 віршами виступала в журналах «Світо-вид» (1996. — Ч.4), «Сучасність»  (2000. – Ч.4), альманаху «Гарвардський апостроф» (1999. – Ч.2), газеті «Література плюс» (2001. – Ч.7 (32). – вер.), а з есеїстикою ― в журналі «Сіверянський літопис» (есей Свідчення українського постмодернізму. 1990-ті. – 2000. Ч. 3(33). – С. 152-159), «Tygel kultury» (Lodz. – 1999. – # 1-3. – S. 53-57) (есей Українська література після «Рибо-вино-кура», у співавторстві з Оленою Галетою), газеті «Література плюс», вміщеній на сторінках «Кур’єра Кривбасу» (2003. ― №167. ― жовт., есей Мемуари як пограниччя історії та літератури (Література плюс. ― 2003. ― №8. ― жовт.). Редактор перекладів і автор передмови Замах на Вавілон до антології сучасної української та білоруської поезії // «Зв’язокрозрив 12х12». Київ: Критика, 2006. Поезія Ірини Старовойт ввійшла у видання: «Ми і вона: Антологія одинадцяти поеток» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2005), «Українські літературні школи та групи 60―90-х рр. ХХ ст.: Антологія вибраної поезії та  есеїстики» / Упор. Василь Ґабор. (Львів: ЛА «Піраміда», 2009).